Театр Каліти Хамфріс був побудований за бажанням театрального центру Далласа. Для розробки проєкту залучили Френка Ллойда Райта. Архітектор погодився за умови, якщо для театру оберуть один зі вже готових його планів, які через різні причини все ще не змогли втілити раніше. Таким чином, все ж таки вибрали готовий дизайн та адаптували його під місто. Дізнатись детальніше про театр, що з плином часу втратив свою родзинку можна далі на dallas-trend.
Історія будівництва театру
Райт наголошував на поєднанні архітектури з природою, театр був побудований на вапняковому обриві, який доповнював будівлю, з видом на Тертл-Крік. А якщо бути точнішим, скеля стала частиною театру. Як і всі проєкти Райта, дизайн театру вважався сміливим і новаторським для свого часу. Стіни будівлі мали пісочне забарвлення, завдяки чому вона органічно вписувалась у навколишній природний ландшафт. Навкруги простягались зелені гаї, які з плином часу поступово були замінені на паркінги та допоміжні будівлі. Будівництво почалося в 1955 році, тривало чотири роки та потребувало понад 1 000 000 доларів США.
Відкриття театру відбулось 27 грудня 1959 року, через дев’ять місяців після смерті Райта. Театр став одним з останніх завершених будівель архітектора та єдиним професійним театром, який Ллойд Райт спроєктував особисто.
Він був названий на честь американської актриси Каліти Хамфріс. Жінка трагічно загинула в авіакатастрофі в 1954 році, а її батьки пожертвували 120 000 доларів на створення театрального центру Далласа. Каліта Хамфріс співпрацювала з Полом Бейкером, першим директором театрального центру, тому він вирішив вшанувати пам’ять, назвавши театр на її честь. Глядацька зала була розрахованою на 400 місць. Першою виставою на сцені нового театру стала постановка Томаса Вулфа “Про час і річку”.
Особливості інтер’єру театру
Всередині театру розташовувалась кругла сцена, авансцену вирішили не створювати, таким чином простір між акторами та глядачами був мінімальним, створюючи більш інтимну атмосферу в залі. Також при проєктуванні сцени створили поворотний механізм, що дозволяло швидко змінювати декорації під час вистави. Від сцени йшли два пандуси, що вели до підвалу, де зберігались декорації та реквізит. Щоправда, це було не дуже практичним у використанні, адже речі доводилося тягнути з великими зусиллями. Набагато зручніше було б встановити ліфт, проте архітектор ніколи не погодився б на це.
Занепад театру
У 1973 році театр перейшов у власність міста, яке, своєю чергою, надало його в оренду Театральному центру Далласа. Додатково навколо театру викупили земельні ділянки, аби їх не зайняли під забудову висотних будинків та, щоб архітектурний витвір мистецтва не загубився за ними. Згодом на вільному просторі створили парк імені Вільяма Б. Діна. Згодом театр занепав, оскільки відповідальність за його утримання лягла відразу на кілька організацій. У наступні роки неодноразово проводились відбудовувальні роботи з різними архітекторами, кожен з яких мав власне бачення щодо майбутнього вигляду театру. В результаті будівля втратила майже всі початкові риси, що були закладені Райтом.
У 2009 році Театральний центр Далласа переніс свої адміністративні офіси до театру Ді та Чарльза Вайлі, проте продовжував ставити окремі вистави у театрі Каліти Хамфріс. Також театр використовували як місце для виступів й інші місцеві театральні колективи.
У 2020 році Далласький театральний центр обрав організацію Diller Scofidio + Renfro, якій доручили роботу над проєктом з відновлення театру Каліти Хамфріс.
