Друга світова війна стала переломним моментом для всього світу, і американський Даллас не був винятком. Коли життя тисяч сімей змінилося назавжди, культурні заклади міста, особливо театри та кінотеатри, взяли на себе надважливу місію. Вони не просто пропонували розваги, а й підтримували бойовий дух нації, стаючи тим самим острівцем, де люди могли відірватися від суворих реалій воєнного часу. Поки чоловіки йшли на фронт, жінки та літні люди, що залишилися в тилу, продовжували підтримувати повсякденне життя. Саме для них театри були життєво необхідним джерелом емоційного та психологічного відпочинку. Далі на dallas-trend.
Народження та розквіт The Dallas Little Theatre
Історія The Dallas Little Theatre, одного з найважливіших культурних центрів міста, розпочалася ще в 1920-х роках. Його початки сягають Драматичного департаменту Жіночого форуму Далласа, який 5 вересня 1920 року заснувала місис К. Ф. Вейланд. Її метою було об’єднати місцевих театральних ентузіастів. Шість учасниць форуму, надихнувшись успіхом “малих театрів” по всій країні, вирішили надати своїй ініціативі нового, більш офіційного формату. 7 січня 1921 року вони отримали статут і офіційно зареєстрували The Little Theatre of Dallas. До речі, перша рада директорів театру складалася винятково з жінок.
Під керівництвом Олівера Гінсделла, який очолив театр у 1923 році, організація пережила справжній золотий вік. The Dallas Little Theatre здобув загальнонаціональне визнання, вигравши престижний кубок Беласко на Національному турнірі малих театрів у Нью-Йорку три роки поспіль: у 1924, 1925 та 1926 роках. Ці тріумфи не лише принесли театру славу, а й значно підвищили його популярність серед мешканців Далласа, що призвело до стабільного зростання відвідуваності протягом кількох сезонів. У 1923 році театр придбав ділянку на Олів-стріт, а пізніше, у 1927 році, переїхав до нової, хоч і дорогої, будівлі на Мейпл-авеню. Ця будівля, попри свою велич, стала джерелом постійних фінансових проблем, оскільки людина, яка обіцяла надати більшу частину коштів на будівництво, раптово померла, не встигнувши цього зробити.
Попри фінансові негаразди, театр не припиняв розвиватися. У 1934 році при ньому відкрили драматичну школу, що підтримувала тісні зв’язки з Південним методистським університетом (Southern Methodist University) та навіть зі студією MGM. Завдяки цим контактам саме The Dallas Little Theatre став місцем для прослуховування акторок на роль Скарлетт О’Хара у фільмі “Віднесені вітром”, що є яскравим свідченням його високого статусу в театральному світі.
Театр у воєнний час та його сумний кінець
Коли світ охопила війна, The Dallas Little Theatre, як і вся країна, перейшов на воєнний стан. Важливим моментом стало повернення у 1941 році Талбота Пірсона, першого директора театру. Він одразу ж відновив роботу театральної майстерні та почав тісно співпрацювати з міською владою. Пірсона призначили секретарем Комісії з образотворчих мистецтв Далласа. Головна мета комісії полягала в тому, щоб забезпечити якісні розваги як для мешканців Далласа, так і, що особливо важливо, для військовослужбовців.
Театр активно підтримував військові зусилля, розгорнувши широкий спектр патріотичних ініціатив. Одним із найважливіших проєктів були так звані армійські таборові шоу. Перша постановка, “Ghost Train”, була показана в Далласі у 1942 році, а потім вирушила в турне по військових таборах у радіусі 200 миль. The Dallas Little Theatre дозволяв солдатам відвідувати всі свої вистави в Далласі абсолютно безкоштовно, перш ніж вони показували їх на виїзді. Крім того, у березні 1942 року театр у співпраці з радіостанцією WRR запустив щотижневу радіопрограму, яка також була спрямована на розвагу та підтримку військовослужбовців.
Однак, попри всі зусилля, війна завдала театру фатального удару. Відвідуваність невпинно падала, а через мобілізацію та загальну нестачу чоловіків театру стало бракувати акторів. Це змусило його керівництво прийняти важке рішення. 26 квітня 1943 року відбулася остання вистава – “Candida”, яку символічно поставив той самий Талбот Пірсон, який відкривав перший сезон 23 роки тому. Після війни були спроби відродити його роботу, але вони виявилися даремними, і до 1956 року організація остаточно припинила своє існування. Це був сумний кінець однієї з найяскравіших сторінок в історії театрального Далласа.
Епіцентр розваг на Елм-стріт
Крім The Dallas Little Theatre, у місті вирувало культурне життя в інших закладах. Наприклад, Dallas Summer Musicals, заснований у 1941 році, розпочав свою історію з постановки мюзиклу “Show Boat” і продовжував показувати бродвейські шоу, які дарували глядачам радість і надію в той непростий час.
Кінотеатри також відігравали ключову роль у житті Далласа. Вулиця Елм-стріт була справжнім епіцентром розваг, де з 1920-х до 1970-х років розташовувалося безліч театрів. Їхні яскраво освітлені навіси та неонові вивіски приваблювали тисячі людей, що приходили подивитися останні фільми чи кінохроніку.
Majestic Theatre, збудований у 1922 році, став справжнім архітектурним шедевром, флагманом театральної мережі Карла Гобліцелле. Його розкішний інтер’єр у стилі класичного римського форуму вражав своєю величчю, і він залишався популярним місцем для зустрічей протягом усієї війни. У наші дні Majestic – єдина збережена пам’ятка тієї золотої ери.
Інші театри на Елм-стріт також мали свою унікальність. До прикладу, Palace Theatre, відкритий у 1921 році, вважався найбільшим у центрі міста, вміщуючи 3000 глядачів. Його дизайн був унікальним, оскільки масивний зал був розташований перпендикулярно до вулиці, приховуючи свої величезні розміри.
Melba Theatre, що відкрився у 1922 році, вражав розкішним інтер’єром та величним фасадом у стилі іспанського ренесансу.
Capitol Theatre був кінотеатром з низькими цінами, що став улюбленим місцем для дітей, які приходили подивитися вестерни та фільми жахів.
Особливе місце під час війни займав Telenews Theatre, що відкрився у 1941 році, за три тижні до нападу на Перл-Гарбор. Він був унікальним, оскільки спеціалізувався виключно на показі кінохроніки та процвітав, бо американці жадали новин з фронту. У його фоє навіть були встановлені телетайпи, а на другому поверсі розташовувався читальний зал. Проте після війни попит на кінохроніку різко впав, і театр був змушений змінити свій формат, почавши показувати більш дорослі шоу, перш ніж остаточно закритися.
Захід епохи та нова реальність
Після закінчення війни та з появою у 1960-х роках великих мультиплексних кінотеатрів у передмістях, багато історичних театрів на Елм-стріт почали занепадати. Нові кінотеатри були зручнішими для відвідування, мали великі стоянки та пропонували ширший вибір фільмів. Один за одним колись величні театри закривали свої двері. Більшість із них були знесені у 1980-х роках під час буму офісного будівництва.
Історія The Dallas Little Theatre та кінотеатрів на Елм-стріт є яскравим прикладом того, як культурні установи віддзеркалювали та переживали суворі реалії воєнного часу. Вони не лише надавали розваги, а й виконували важливу суспільну місію, збираючи кошти для потреб армії та допомагаючи єднати громаду. Зрештою, війна прискорила зміни в культурному ландшафті Далласа, що призвело до повного оновлення його театральної сцени.
Джерела:
